Гощанський РЦСССДМ

Результати роботи фахівця із соціальної роботи РЦСССДМ (Гощанський район Рівненської області)

Батьки п’ятьох дітей Наталія та Юрій зловживали алкогольними напоями, не приділяли належної уваги дітям, ніде не працювали, в господарстві нічого не утримували, присадибну ділянку не обробляли.  В результаті цього найменшу дочку  2011 р.н. у віці 1 року 3 місяці було вилучено у КЗ Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини без позбавлення батьківських прав. За мого сприяння батьки пролікувались і на даний час не вживають алкогольні напої, створили належні умови для проживання дітей, було надано адресну допомогу речами, що були у вжитку, продуктами харчування та новими одягом, взуттям та канцтоварами двом дітям шкільного віку до нового навчального року, сину Артему вироблено паспорт.  Батько офіційно працює  трактористом у приватного підприємця. На даний час Наталія та Юрій займаються веденням селянського господарства, в господарстві утримують козу та козенят, мають намір закупити птицю та поросят. Найменшу дитину повернуто в біологічну сімю з державного закладу, проводиться робота щодо адаптації дитини в новому середовищі.

 

Пані Валентина вела аморальний спосіб життя, ухилялася від виконання батьківських обов’язків, вихованням дітей не займалася, матеріально їх не забезпечувала, життям та здоров’ям не цікавилася і в 2011 році була позбавлена батьківських прав стосовно шести дітей. У 2012 році переїхала на постійне місце проживання в Гощанський район, зустріла Василя з яким проживає в цивільному шлюбі на даний час. У січні 2013 року у них народився син. З метою залишення дитини біля біологічних батьків сім’ю було взято під соціальний супровід. За сприяння фахівця із соціальної роботи цивільний чоловік Валентини визнав батьківство, надано допомогу в оформленні допомоги сім’ям з дітьми, а саме допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. Оскільки Валентина і Василь вживають алкогольні напої постійно разом з сільським головою проводилась профілактична робота щодо шкідливих наслідків зловживання алкогольними напоями та тютюнопалінням та про належне виконання батьківських обов’язків. Спільно із завідуючою ФАПом  було навчено правильно доглядати за дитиною,  мити дитячу пляшечку після кожного годування, купати,  переодягати сина,  прати дитячий одяг кожен день,  вчасно звертатися до фельдшера за медичною допомогою, а не займатися самолікуванням.  Здійснювався контроль за раціональним використанням коштів отриманих при народженні дитини,  батьки закупили нові дитячі речі: одяг, взуття, іграшки, постільну білизну.  За сприяння фахівця із соціальної роботи   Валентина  та Василь  завели та утримують підсобне господарство,  обробили присадибну ділянку, посадили городину, картоплю, зробили косметичний ремонт у будинку: побілили у кімнатах, пофарбували вікна, двері та підлогу, закупили нові меблі. Завдяки взаємодії суб’єктів соціальної роботи дитина залишилася в сім’ї. 

Ще одна історія 

Андрій – дитина-сирота, навчався в Олександрійській спецшколі-інтернат, звідки втік посеред навчального року, навчаючись у 9-му класі, був поданий у розшук. Його було знайдено в селі, де раніше проживали батьки, у колишніх сусідів батьків. От тільки батьківська хата не збереглася, тобто житла у дитини-сироти не було. Повертатися назад в інтернат  він не хотів, тому було проведено роботу по розшуку родичів ,які могли в узяти дитину під піклування: знайшли родичку (тітку), яка оформила над ним опіку. Було надано гуманітарну допомогу одягом, продуктовими наборами. Так як навчання в інтернаті було не закінчено, Андрія було оформлено на екстернатне навчання, після якого він отримав документ про неповну середню освіту. За кошти, які накопилися на його рахунку дитини (пенсія по втраті годувальника) було придбано власний житловий будинок для дитини, оформлено документи на купівлю, а також було надано сприяння у спонсорській допомозі на придбання нових пластикових вікон, які були встановлені у власному будинку дитини-сироти. Також надано сприяння у постановці на облік в районний центр зайнятості, звідки направили на навчання, де отримав професію плиточника-лицювальника.  Так як дитина проживала в інтернаті, була необхідність навчити соціально-побутовим навичкам, веденню сільського господарства, раціонального використання коштів та плануванні особистого бюджету. Неодноразово надано сприяння у спонсорській допомозі  (меблями, одягом , продуктовими наборами). Окрім того постійно надавалася допомога у покращенні психоемоційного стану, налагодженні стосунків з братом, адаптації в соціумі. На даний час Андрій адаптувався до самостійного життя, має власне житло, обробляє земельну ділянку, планує придбати козу.

 Позитивними прикладами що відображає дій фахівців із соціальної роботи щодо вирішення складних ситуацій під час здійснення соціального супроводу сімей можна вважати: 

Багатодітна сім’я, в якій виховується четверо дітей була взята під соціальний супровід з метою створення належних умов для проживання та виховання дітей. У батьків були відсутні навички догляду за дітьми, ведення домашнього господарства. Під час пожежі згоріло приміщення хліва, в результаті чого домашні тварини певний час проживали в житловому будинку разом з членами сім’ї. Під час ведення соціального супроводу батьків  навчено належним чином виховувати та доглядати за дітьми, в будинку здійснено косметичний ремонт було відремонтовано приміщення хліва куди переселено тварин, в будинку проведено дезинфекцію. На даний час у мови проживання та виховання дітей приведено у відповідність, батьки належним чином виконують  свої батьківські обов’язки.

 

Сім’я бралася під соціальний супровід з проблемою: ризик вилучення дитини до інтернатного закладу. На момент взяття сім’ї під соціальний супровід дитина перебувала у пологовому відділенні ЦРЛ, батько відмовлявся визнавати своє батьківство, у будинку де проживала мама були відсутні належні умови для догляду за новонародженою дитиною, а у мами – відсутні навички по догляду за новонародженою дитиною. У ході соціального супроводу дитину було зареєстровано у будинку біологічного батька дитини, який визнав своє батьківство, виготовлено документи для отримання необхідних соціальних допомог, батьки зареєстрували шлюб, батьків навчено соціально-педагогічним навичкам догляду та виховання дитини, подолання труднощів молодої сім’ї. На даний час сім’я проживає в орендованому будинку, підтримує належні умови для проживання та виховання дитини.

 

Під соціальний супровід фахівцем із соціальної роботи була взята сім'я, в якій були відсутні належні соціально-побутові умови  проживання та виховання дітей, у зв’язку з тим, що у матері була алкогольна залежність. У ході супроводу мати пролікувалася в Рівненському центрі психологічного здоров’я населення від алкоголізму, було покращено соціально-побутові умови проживання сім’ї, навчено практичним навичкам виховання та догляду за дітьми відповідно до віку, плануванню сімейного життя. 

 «Зігрили людині душу»

Мешканець Олексіївки Яким Борсук нещодавно отримав аж два інвалідних візки. Тож віднині, чоловік з обмеженими можливостями матиме змогу безпершкодно пересуватися як будинком, так і подвірям. Чимало сил та завзяття задля того, аби допомогти сивочолому, доклала фахівець Центру СССДМ Ірина Зарембо.

Коли Ірина з колегами обстежувала соціально-побутові умови проживання багатодітних сімей, які мешкають на території Посягвівської сільської ради, Яким Борсук звернувся до них із проханням допомогти отримати інвалідний візок. Виявилося, що візок, який надали інвалідові раніше, з роками став непридатним для користування. Тобто чоловік був майже повністю прикутий до ліжка. Як розповів фахівцям Яким Борсук, так він уже мучиться протягом семи років. А замінити крісло не може, бо термін його придатності ще ніби не минув.

Неодноразово порушував це питання перед представниками відповідних структур сільській голова Іван Гавлитюк. Долучитися до намагань сільського голови вірішила й Ірина Зарембо. Вона зателефонувала головному лікареві Центру медико-санітарної допомоги Сергієві Бугаю й розповіла про страждання сивочолового, про те, як боляче спостерігати за всім цим його трьом маленьким онучатам. Розмова відбулася 29 серпня 2013 року.

Яким же було здивування Ірини, коли в перших числах жовтня до неї зателефонував Сергій Бугай і попросив приїхати з кимось із рідних Якима Борсука та його документами в райполіклініку. Саме там і видали направлення в управління соціального захисту населення, де 29 жовтня чоловік отримав інвалідні візки.

Певно, того дня вперше у своєму житті молода спеціалістка побачила скупу чоловічу сльозу, але на серці було радісно. Адже їй вдалося зігріти увагою ще одну людську душу.

Олександр ФОРМАНЧУК

 

      «Зігрили людині душу»

Мешканець Олексіївки Яким Борсук нещодавно отримав аж два інвалідних візки. Тож віднині, чоловік з обмеженими можливостями матиме змогу безпершкодно пересуватися як будинком, так і подвірям. Чимало сил та завзяття задля того, аби допомогти сивочолому, доклала фахівець Центру СССДМ Ірина Зарембо.

Коли Ірина з колегами обстежувала соціально-побутові умови проживання багатодітних сімей, які мешкають на території Посягвівської сільської ради, Яким Борсук звернувся до них із проханням допомогти отримати інвалідний візок. Виявилося, що візок, який надали інвалідові раніше, з роками став непридатним для користування. Тобто чоловік був майже повністю прикутий до ліжка. Як розповів фахівцям Яким Борсук, так він уже мучиться протягом семи років. А замінити крісло не може, бо термін його придатності ще ніби не минув.

Неодноразово порушував це питання перед представниками відповідних структур сільській голова Іван Гавлитюк. Долучитися до намагань сільського голови вірішила й Ірина Зарембо. Вона зателефонувала головному лікареві Центру медико-санітарної допомоги Сергієві Бугаю й розповіла про страждання сивочолового, про те, як боляче спостерігати за всім цим його трьом маленьким онучатам. Розмова відбулася 29 серпня 2013 року.

Яким же було здивування Ірини, коли в перших числах жовтня до неї зателефонував Сергій Бугай і попросив приїхати з кимось із рідних Якима Борсука та його документами в райполіклініку. Саме там і видали направлення в управління соціального захисту населення, де 29 жовтня чоловік отримав інвалідні візки.

Певно, того дня вперше у своєму житті молода спеціалістка побачила скупу чоловічу сльозу, але на серці було радісно. Адже їй вдалося зігріти увагою ще одну людську душу.

Олександр ФОРМАНЧУК

 «Зігрили людині душу»

Мешканець Олексіївки Яким Борсук нещодавно отримав аж два інвалідних візки. Тож віднині, чоловік з обмеженими можливостями матиме змогу безпершкодно пересуватися як будинком, так і подвірям. Чимало сил та завзяття задля того, аби допомогти сивочолому, доклала фахівець Центру СССДМ Ірина Зарембо.

Коли Ірина з колегами обстежувала соціально-побутові умови проживання багатодітних сімей, які мешкають на території Посягвівської сільської ради, Яким Борсук звернувся до них із проханням допомогти отримати інвалідний візок. Виявилося, що візок, який надали інвалідові раніше, з роками став непридатним для користування. Тобто чоловік був майже повністю прикутий до ліжка. Як розповів фахівцям Яким Борсук, так він уже мучиться протягом семи років. А замінити крісло не може, бо термін його придатності ще ніби не минув.

Неодноразово порушував це питання перед представниками відповідних структур сільській голова Іван Гавлитюк. Долучитися до намагань сільського голови вірішила й Ірина Зарембо. Вона зателефонувала головному лікареві Центру медико-санітарної допомоги Сергієві Бугаю й розповіла про страждання сивочолового, про те, як боляче спостерігати за всім цим його трьом маленьким онучатам. Розмова відбулася 29 серпня 2013 року.

Яким же було здивування Ірини, коли в перших числах жовтня до неї зателефонував Сергій Бугай і попросив приїхати з кимось із рідних Якима Борсука та його документами в райполіклініку. Саме там і видали направлення в управління соціального захисту населення, де 29 жовтня чоловік отримав інвалідні візки.

Певно, того дня вперше у своєму житті молода спеціалістка побачила скупу чоловічу сльозу, але на серці було радісно. Адже їй вдалося зігріти увагою ще одну людську душу.

Олександр ФОРМАНЧУК

 

СТУКАЙТЕ – І ВАМ ВІДЧИНЯТЬ

Історія, що трапилася не так давно в одному з сіл Гощанського району не могла не зачепити за живе тих, хто мав до неї відношення. А я, як фахівець із соціальної роботи не могла не висвітлити ії на сторінках газети, бо й мене вона зворушила до глибини душі.

Пройшло не так багато часу, як Ігор став людиною з обмеженими можливостями (інвалідом І категорії). Поки батько адаптувався до нового способу життя, його син - Дмитро був відправлений на навчання в Олександріївську школу-інтернат. І от нарешті, коли Ігор звик до «нового» життя, до життя з обмеженнями, отримал наступний удар – повістку до суду щодо позбавлення його батьківських прав. Як так? Чому?

У пошуках допомоги та відповіді на ці запитання молодий чоловік звернувся до Гощанського районного центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді. Вислухавши там його історію зрозуміли, що діяти потрібно як можна скоріше. Були обдзвонені усі необхідні служби і отримана відповідь на запитання «Чому?». А вона, як виявилось, була дуже простою: «Згідно чинного законодавства, людина, яка сама потребує сторонньої допомоги, не може здійснювати догляд за дитиною». В підтвердження тому була довідка з МСЕК.

Перше засідання суду було перенесено на 5 лютого 2013 року.

Ми не гаяли часу. Було пройдено всі необхідні комісії, зібрані всі необхідні довідки, проведена робота з батьком дитини, його оточенням.

І ось настав той день, коли мала вирішитися доля двох людей – батька та сина... Усі з нетерпінням чекали рішення суду. Кілька днів, протягом яких ми чекали результату, здавалися вічністю. Та через деякий час з офіційного джерела ми дізналися, що дитина залишається з батьком!

Тепер уже все позаду. Хочеться захоплюватися вчинком Ігора, який не дивлячись на складні життєві обставини, знайшов в собі сили, хай і не без сторонньої допомоги, відстоювати свої батьківськы права. На жаль в наш час не кожна людина здатна на таке. І все частіше трапляються такі батьки, які маючі все, не знаходять часу, щоб придилити його своїй дитині, приділити свою любов і ласку. Знати про те, що дитина бажана, кохана, потрібна – це і є сенс життя в дитячому світі.

Хотілося б висловити подяку всім, хто посприяв поверненню дитини у родину.

Одним словом, треба вчитися відстоювати свої права.

Стукайте в двері – і вам відчинять.

 

Ірина ЗАРЕМБО

фахівець із соціальної роботи РЦ СССДМ